Іван Биков
Церква Святого Духа у Колочаві ( 1795 р.) Являє собою найкращий зразок храму межигірської групи Закарпаття, пам'ятка архітектури національного значення (охоронний № 070030)
Церква Зішестя Святого Духа в Колочаві є однією з тих локацій, без яких важко уявити повноцінний відпочинок у Колочаві, тому сюди варто зайти окремо, а не залишати лише на коротку зупинку. Це одна з найцінніших дерев’яних святинь Закарпаття, яка вражає не лише своїм віком, а й тим, як багато всього встигла пережити за понад двісті років. Вона була храмом для місцевої громади, у радянський час стала музеєм атеїзму, а сьогодні працює як музейна пам’ятка і залишається однією з найцікавіших історичних локацій Колочави.
У селі, яке часто називають «селом десяти музеїв», увагу туристів зазвичай першими привертають «Старе село», вузькоколійка чи музейні маршрути. Але саме церква Святого Духа особливо добре допомагає відчути, наскільки глибокою і багатошаровою є історія Колочави.
Вона стоїть на пагорбі біля головної дороги, серед смерек, і вже сама її присутність формує той впізнаваний образ Колочави, який добре запам’ятовується після поїздки.
Церква стоїть у частині села Колочава-Горб, на пагорбі біля центральної дороги. Саме тому її не потрібно довго шукати, вона добре помітна ще під час руху селом. Завдяки такому розташуванню храм не губиться серед інших локацій села, а навпаки, відразу привертає увагу і стає важливою частиною образу Колочави.
Для багатьох мандрівників це одна з перших історичних споруд, які вони бачать у селі. І саме вона допомагає відразу відчути, що Колочава – це не просто мальовниче карпатське село, а місце з давньою і дуже насиченою історією.
Точну дату спорудження храму вдалося зберегти завдяки напису на одвірку. У ньому зазначено, що церкву збудували в 1795 році при парохові Іоані Поповичі, за правління Францишка ІІ, і в час Великого Голоду. Така згадка дуже промовиста, бо для верховинського життя того часу голод не був рідкістю, але не всюди пам’ять про нього зберігалася так буквально.
Із цим самим написом пов’язують і ім’я майстра, який зводив храм, Ференц Текка. Уже сам факт, що споруда кінця XVIII століття так добре збереглася донині, викликає повагу. Але ще більше вражає інше: церкву виконано без використання жодного цвяха.
Саме ця деталь часто стає першою, про яку згадують під час розмови про храм. І недарма, бо вона дуже добре показує рівень майстерності карпатських будівничих того часу.
Церква Зішестя Святого Духа є яскравою пам’яткою дерев’яної сакральної архітектури Закарпаття. Її виконано в стилі бароко, що добре читається у формах, декоративності та загальній композиції споруди. Водночас ця декоративність не виглядає надмірною. Навпаки, храм справляє враження дуже пропорційного, стрункого і зібраного архітектурного ансамблю.
У різних описах наголошується, що споруда є однією з найкращих церков межигірської групи, які збереглися до наших днів. Над бабинцем піднімається висока вежа, завершена бароковим ансамблем із банею, ліхтарем і главкою. Саме ця частина силуету найкраще запам’ятовується здалеку.
Архітектура храму вирізняється дуже виваженими і добре збалансованими формами. Вівтарний зруб має шестикутну форму: центральний — квадратний, а західний — прямокутний. Усі частини церкви добре врівноважені між собою. По периметру розташоване піддашшя, яке не лише додає споруді виразності, а й мало практичне значення, захищало фундамент від вологи і давало людям можливість сховатися від дощу.
Саме тому церква вражає не лише як давня пам’ятка, а й як приклад дуже продуманої дерев’яної архітектури, де краса і практичність існують разом.
У ХХ столітті церква пережила один із найскладніших періодів своєї історії. Після встановлення радянської влади на Закарпатті багато храмів закривали, спотворювали або віддавали під господарські потреби. Колочавську церкву теж вивели з релігійного життя, але замість руйнування перетворили на музей атеїзму. Іконостас і церковні речі вилучили, а у вівтарній частині з’явилися портрети радянських діячів. Частину ікон згодом перевезли до Ужгорода, де їх включили до експозиції музею архітектури та побуту. Як не дивно, саме музейний статус урятував храм від повного знищення: будівлю не розібрали, не перетворили на склад і не змінили зовні до невпізнання. У 1969–1970 роках церкву навіть відреставрували. Це той рідкісний випадок, коли насильницька зміна призначення пам’ятки зрештою допомогла їй фізично зберегтися.
Сьогодні храм уже не використовується для регулярних богослужінь як звичайна парафіяльна церква, натомість працює як музейна пам’ятка. Потрапити всередину можна не завжди, тому огляд зазвичай краще узгоджувати наперед. Якщо під час відпочинку в Колочаві хочеться не лише побачити храм зовні, а й зайти всередину, про це варто подбати заздалегідь. Місцева громада ставиться до святині дуже дбайливо, і це добре помітно навіть під час короткого візиту: територія доглянута, а сама будівля не виглядає покинутою. Попри зміну своєї ролі, церква й далі залишається важливою частиною історії села.
Свого часу біля церкви стояла дерев’яна двоярусна дзвіниця, яка добре доповнювала весь архітектурний ансамбль. Пізніше громада перенесла її до новозбудованого православного храму неподалік і обшила бляхою. Через це сьогодні ансамбль виглядає не зовсім так, як раніше, але сама історія переміщення дзвіниці теж багато говорить про зміни, які переживало село.
На території храму розташоване невелике кладовище. У минулі часи поховання біля церкви вважалося особливою шаною, тому тут спочивали відомі люди, меценати та інші поважні мешканці. До наших днів збереглися кілька чеських могил, поховання угорського поштаря, а також інші старі надгробки, частина з яких уже майже втратила написи.
Це ще одна важлива деталь, яка нагадує, що церква завжди була частиною життя Колочави і зберегла зв’язок із її минулим.
Біля входу до храму розташована пам’ятка «Перло Дорогоцінноє», встановлена у 2010 році. Вона пов’язана з рукописною духовною спадщиною Колочави і нагадує про дяка Івана Лугоша, який у 1747 році уклав рукопис «Перло Дорогоцінноє со Євангелієм». Цей текст був призначений для читання в церкві так, щоб його краще розуміли прості люди, тому в ньому збереглося чимало живих народних і діалектних слів.
Сама композиція оформлена як місце праці дяка. На камені лежить розгорнута бронзова книга, поруч видно чорнильницю та перо, а біля них розміщений окремий камінь, що нагадує сидіння. Завдяки такому рішенню пам’ятка сприймається не як формальний знак, а як дуже людяний і зрозумілий образ, який добре передає повагу до місцевої книжної традиції. Усередині церкви-музею можна також побачити копії сторінок цього рукопису.
Церква Святого Духа не є ізольованою локацією. Вона добре поєднується з іншими важливими місцями Колочави, тому її зручно включати у більший маршрут селом.
Насамперед це скансен «Старе Село», який дозволяє краще зрозуміти побут і архітектуру давньої Верховини. Неподалік також розташовані інші музеї Колочави, пов’язані з Іваном Ольбрахтом, вузькоколійкою, повстанською історією і Лінією Арпада. Якщо ж хочеться поєднати історію з природою, після огляду храму можна планувати виїзд до Вільшанського водосховища, озера Синевир або в бік навколишніх гірських маршрутів.
Саме в цьому одна з переваг Колочави: тут пам’ятки не існують окремо одна від одної, а складаються в повноцінну і дуже насичену подорож.
Найзручніше їхати до Колочави через Воловець або Міжгір’я. Тим, хто подорожує без авто, варто спершу дістатися потягом до Воловця, а вже звідти пересісти на автобус або домовитися про трансфер у напрямку Колочави. Відстань від Воловця до села становить приблизно 70 кілометрів.
Автобусне сполучення з Колочавою також є з Мукачева, Хуста та Ужгорода, але перед виїздом краще уточнити маршрут і кінцеву зупинку.
Автомобілем найзручніше рухатися трасою Київ - Чоп до Нижніх Воріт, а далі їхати через Воловець і Міжгір’я в бік Колочави. Інший поширений варіант пролягає через Львів, Долину і Хуст. Сама церква стоїть на пагорбі біля головної дороги, тому знайти її в селі неважко.
Церква Зішестя Святого Духа в Колочаві є не лише давньою архітектурною пам’яткою, а й одним із найважливіших історичних місць села. Це пам’ятка, в якій збереглося дуже багато різних шарів минулого: архітектура кінця XVIII століття, карпатське бароко, дерев’яне будівництво без цвяхів, радянський період із музеєм атеїзму, стара цвинтарна пам’ять, рукописна традиція Івана Лугоша і сучасне музейне життя.
Саме тому цю церкву варто сприймати не лише як давню пам’ятку, а й як місце, де дуже добре видно, як у Колочаві переплелися різні історичні періоди. Саме через такі деталі село розкривається найкраще.
Церква Святого Духа у Колочаві ( 1795 р.) Являє собою найкращий зразок храму межигірської групи Закарпаття, пам'ятка архітектури національного значення (охоронний № 070030)
У Колочаві-Горб біля головної дороги, на пагорбі сперечається стрункістю зі смереками музей - дерев'яна Церква Зішестя Святого Духа (Святодухівська Церква). Згідно з написом на одвірку «Создан храм сей 1795 при парохові Іоані Попович при царі Францишкі ІІ майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод». У давні часи голод часто супроводжував верховинське життя і подібні нещастя часом фіксувалися у парохіальних книгах, а в Колочаві запис потрапив навіть на одвірок церкви.
Зроблена без єдиного цвяха, у бароковому стилі церква донині заставляє мліти від захоплення не одного прохожого туриста. Двозрубна тридільна церква струнка і досконала в пропорціях. Головні об’єми дивовижно збалансовані по горизонталі й вертикалі. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним.
Під час радянських часів комуністи повністю спустошили святиню всередині, а у вівтарі замість образів поставили портрети комуністичних вождів. Божий дім же невірники перетворили на музей атеїзму.
Та за іронією долі, саме це й допомогло зберегти архітектуру і зовні церква залишилася недоторканою в своїй первісній красі. Пам'ятку повністю відреставровано у 1969–1970 рр. У 2000 році довкола поставили нову огорожу.
У вівтарі храму розташована унікальна мироточива ікона, єдина у своєму роді - "Ісус Христос - виноградар"
Дерев'яну двоярусну дзвіницю, що стояла біля церкви, громада перенесла до збудованої неподалік православної церкви й оббила бляхою.
Церкву зняли з реєстрації діючих храмів 9 січня 1953 року. Згодом ікони було вмонтовано до іконостасу Шелестівської церкви в Ужгородському музеї архітектури і побуту.
Тепер тут діє музей, проводять екскурсії і сакральну пам’ятку колочавці дбайливо охороняють.
Неймовірна й унікальна пам'ятка 17 століття. Велика подяка Василю Васильовичу за цікаву й пізнавальну екскурсію.
вулиця Шевченка 149
Т0728