Оглядовий майданчик "Яблуневий сад у Колочаві"

Ми піднялися сюди наприкінці дня, коли сонце вже котилося за хребет, і Колочава внизу почала запалювати перші вогники. Оглядовий майданчик «Яблуневий сад» — місце скромне: кілька старих яблунь, лавка, витоптана стежка на пагорбі над селом. Але саме звідси відкривається те, заради чого варто затриматися у цьому куточку Верховини, — довга зелена долина річки Тереблі, розкидані вздовж неї хати й полонини, що піднімаються сходинками до неба. Колочава — не той об'єкт, який оглядають за п'ять хвилин. Це одне з найбільших гірських сіл Закарпаття, село десяти музеїв, і майданчик над яблуневим садом — лише перша точка, з якої хочеться роздивитися все довкола. Тож розповімо і про панораму, і про саме село, і про те, що подивитися поруч.

Що видно з майданчика

Панорама тут спокійна і широка, без різких скель — типова Верховина. Прямо під ногами лежить Колочава: село простягнулося довгою стрічкою вздовж річки на кілька кілометрів, і з висоти добре видно, наскільки воно розлоге. Колочавка, приток Тереблі, зблискує сріблом між городами й садами, а самі хати не збиті докупи, а розсипані по схилах разом із присілками, що колись були окремими селищами.

За селом здіймаються лісисті хребти. У ясну погоду око вихоплює гору Стримбу (близько 1719 м) та пасмо полонини Красна, що замикає долину з півночі. Схили тут переважно вкриті смерековим лісом, а вище лісової межі темна зелень поступається світлим полонинам, де влітку пасеться худоба. Восени ця картина стає особливо ефектною: ліси спалахують жовтим і багряним, і панорама з майданчика виглядає так, ніби хтось розлив по горах фарбу. Ми радимо приходити сюди на світанку або перед заходом сонця — саме тоді долина Тереблі наповнюється м'яким косим світлом, у якому кожна складка гір читається окремо.

Колочава — село-музей

Колочава лежить у долині Тереблі на висоті близько 630 метрів над рівнем моря, серед хребтів Верховини. Село старе: перші письмові згадки сягають XV століття, а виникло воно, за переказами, із втікачів-кріпаків, що ховалися в цих важкодоступних горах. Довгий час Колочава жила з лісу — деревину сплавляли річкою до низин, і ця забута нині професія бокораша стала однією з місцевих легенд.

Світову славу селу принесла література. У 1920-х роках сюди приїхав чеський письменник Іван Ольбрахт і написав роман про Миколу Шугая — місцевого хлопця, який дезертирував з війська і став опришком, свого роду карпатським Робін Гудом. Завдяки цій книзі про Колочаву дізналися в Європі, і сьогодні село дбайливо зберігає пам'ять і про Шугая, і про самого письменника.

Але головне, чим Колочава вражає туриста, — це концентрація музеїв. Їх тут близько десяти, і саме тому село називають «селом десяти музеїв». На такому невеликому просторі важко знайти щось подібне в Україні: можна за один-два дні пройти крізь кілька епох, ремесел і доль верховинців.

Що подивитися в Колочаві та довкола

Серце музейної Колочави — скансен «Старе село», перший на Закарпатті музей просто неба. Його відкрили у 2007 році, і сьогодні на території відтворено давнє верховинське село: майже два десятки хат і господарських будівель, зібраних із околиць, розповідають про триста років місцевого побуту. Тут відчуваєш, як жили горяни до появи електрики й доріг.

Поруч зі скансеном стоїть єдиний в Україні музей «Колочавська вузькоколійка». Це справжній ешелон із раритетним паровозом і кількома вагонами — пам'ять про вузькоколійні залізниці, якими колись возили ліс через Карпати. Відвідання вузькоколійки зазвичай входить у квиток до «Старого села».

Окрема перлина — дерев'яна церква Святого Духа 1795 року, пам'ятка архітектури національного значення. За переказами, її звели без жодного цвяха, у рік великого голоду, а сьогодні всередині діє музей із рідкісними церковними реліквіями. Це один із найкращих зразків народної сакральної архітектури Міжгірщини.

Довкола Колочави — не менш цінна природа. За кілька десятків кілометрів лежить національний природний парк «Синевир» із його головною окрасою — озером Синевир, найвисокогірнішим озером України (близько 989 м над рівнем моря), що утворилося тисячі років тому внаслідок зсуву. Неподалік шумить водоспад Шипіт — одне з мальовничих чудес краю. А для тих, хто любить ходити, від села розходяться стежки на полонини й вершини, зокрема на Стримбу та хребет Красна. Навесні ж околиці Колочави перетворюються на «Долину крокусів»: у березні–квітні поля довкола скансену вкриваються фіолетовим цвітом шафрану — видовище, заради якого сюди їдуть фотографи з усієї країни.

Коли їхати

Колочава гарна цілий рік, але кожен сезон дарує своє. Навесні, у березні–квітні, тут цвітуть крокуси — саме тоді долина навколо скансену вкривається бузковим килимом. Літо — найкомфортніший час для музеїв, полонин і піших маршрутів: зелень густа, дні довгі, а вечори на майданчику над яблуневим садом теплі й тихі. Восени долина Тереблі спалахує золотом, і панорами стають найконтрастнішими. Взимку село засинає під снігом — музеї працюють не всі, зате гори виглядають казково, а поруч відкриваються лижні можливості сусідніх курортів.

Щоб не потрапити на зачинені двері, варто заздалегідь уточнювати графік роботи музеїв, особливо поза сезоном. А на серпневий фестиваль української та чеської культури, як і на пік крокусового цвітіння, житло краще бронювати за один-два тижні наперед — у ці дні охочих багато.

Як дістатися до Колочави

Колочава лежить осторонь великих трас, і саме тому зберегла свій характер. Найзручніше діставатися автомобілем: популярний маршрут веде через Стрий, Нижні Ворота, Воловець, Пилипець і Міжгір'я — далі гірською дорогою до самого села. Шлях мальовничий, але місцями серпантинний, тож розраховуйте час із запасом і не поспішайте на закрутах.

Громадським транспортом теж реально: до Колочави ходять рейсові автобуси з Ужгорода, Мукачева, Хуста та Воловця, хоча рейсів небагато, тому розклад варто перевіряти заздалегідь. Багато туристів обирають організовані тури, які поєднують Колочаву з озером Синевир і водоспадом Шипіт в один маршрут, — так за одну поїздку встигаєш побачити головні перлини цієї частини Закарпаття. Сам оглядовий майданчик «Яблуневий сад» розташований на пагорбі над селом, і піднятися до нього можна пішки з центру за кілька хвилин.

Поради туристам

Взуйте зручне взуття: стежка до майданчика ґрунтова, а після дощу схили стають слизькими. Плануючи день, закладайте час щедро — Колочава тільки на карті здається маленькою, а насправді розтягнута на кілометри, і між музеями доводиться чимало ходити або переїжджати.

Квитки до скансену «Старе село» зазвичай охоплюють і вузькоколійку — уточнюйте це на касі, щоб не платити двічі. Візьміть із собою готівку: у гірському селі не всюди приймають картки. Одягайтеся шарами, адже погода в горах мінлива, і навіть теплий день може змінитися прохолодним вітряним вечором на відкритому пагорбі.

І головне — не намагайтеся охопити все за пару годин. Колочава розкривається неспішно: піднімешся до яблуневого саду, роздивишся долину, спустишся до старих хат, послухаєш історію Шугая — і лише тоді розумієш, чому це село так люблять мандрівники. А якщо є змога, залиштеся тут на ніч: вечірня тиша Верховини під зорями коштує окремої подорожі.