Сергій Росул
Бакота і скельний монастир, точніше те, що від нього залишилося, вражають неймовірно. Наша природа разом зі своєю історією робить країну фантастичною та дуже красивою. Обов'язково варто відвідати.
Updated:
June 04, 2026
Високо на схилі Білої гори, яка стрімко спадає до синьої затоки Дністра, видніються темні отвори давніх печер. Їх видовбали у вапняку багато століть тому, і сьогодні вони залишаються однією з найвиразніших деталей цього ландшафту.
Це Бакотський скельний монастир, найдавніший і найкраще збережений печерний монастир Поділля, свідок цілої епохи, від давньоруського міста Бакота до затопленого радянською ГЕС села. Сьогодні монастир не діє постійно, та печери відкриті для відвідин, а краєвид, що відкривається звідси на Бакотську затоку, давно зробив це місце однією з головних принад краю. У цьому путівнику розповідаємо про його історію, влаштування, легенди й те, як сюди дістатися.
Бакотський монастир, відомий також як Михайлівський скельно-печерний, видовбаний просто в товщі Білої гори - вапнякової кручі заввишки близько ста двадцяти метрів над колишнім берегом Дністра. Подільські Товтри взагалі багаті на печерні обителі: у Дністровських кручах їх налічують до двох десятків, але Бакотський — найбільший і найкраще збережений серед них.
Загальна площа пам'ятки сягає приблизно 760 квадратних метрів. Її серце — відносно рівний майданчик розміром близько сорока на десять метрів, на якому розташовані входи до печер, заглиблених у скелю ще на сім-дев'ять метрів. Саме тут колись жили й молилися ченці, а сьогодні стоять паломники. Печери розміщені у два яруси: одна, на нижньому, решта, на верхньому, а колись обидва рівні з'єднувала двоповерхова дерев'яна прибудова.
Достеменний вік монастиря встановити складно, та всі дослідники сходяться на тому, що це найстаріший скельний храм Поділля. За найпоширенішою легендою, його заснував сам Антоній Печерський, той самий чернець, що згодом започаткував Києво-Печерську лавру. Розповідають, що, повертаючись із Афону, він спинявся на берегах Дністра, молився в тутешніх печерах, а вже потім рушив до Києва. Історичних підтверджень цьому небагато, проте перекази вперто пов'язують обитель саме з його ім'ям.
Місцевість ця була обжита задовго до християнства. Археологи знаходили тут сліди язичницьких святилищ і жертовників бронзової доби, а найдавніші знахідки сягають другого тисячоліття до нашої ери. Письмові ж згадки пов'язані вже з добою Київської Русі та пізнішим переходом подільських земель під владу князів Коріатовичів. Збереглося ім'я першого ігумена, Григорія, і відомо, що храм освятили на честь архангела Михаїла. Загалом монастир діяв близько трьохсот років, орієнтовно від середини XII до середини XV століття.
Доля обителі тісно переплелася з трагедією самої Бакоти. У середині XV століття місто спіткало розорення, і, за припущеннями, після цих подій ченці залишили монастир, розійшовшись по навколишніх селах. Точних письмових свідчень про ці сумні роки не збереглося, та обвал частини скелі, хоч як парадоксально, допоміг законсервувати під камінням рештки монастирських споруд, які згодом відкрили археологи.
Друге народження монастиря почалося наприкінці XIX століття. Спершу, 1883 року, на Білу гору завітав київський професор-археолог Володимир Антонович, якого заінтригували оповіді місцевих про урочище Монастирське. Згодом, упродовж 1891-1892 років, його експедиція розчистила тутешні печери, виявивши в їхніх стінах сімнадцять видовжених ніш, а під ними, дев'ятнадцять гробниць із людськими рештками. Уціліли й висічені на камені давньоруські написи, які датують межею XI та XII століть, та частки стінопису; саме ці знахідки й нині лежать в основі всього, що ми знаємо про обитель.
У 1893 році на майданчику постала дерев'яна церква, освячена в день Маковія, відколи це свято й стало для Бакоти храмовим. Та XX століття обернулося новою бідою. Протягом 1963–1964 років радянська влада знищила щойно відроджену святиню: дзвони, образи й хрести жбурляли просто у Дністер, а монастирську книгозбірню віддали вогню. Останню крапку поставило спорудження Новодністровської ГЕС, через яке під воду пішло кілька сіл, а на їхньому місці розлилася Бакотська затока. Тоді ж частина печер сповзла в річку, поховавши унікальні фрески княжої доби.
Лише у 1990-х роках місцева громада взялася відроджувати святиню. Нині монастир постійно не діє, але печери відкриті для всіх охочих, а всередині можна побачити імпровізований вівтар і безліч ікон, переважно сучасних, які приносили сюди віряни після радянського закриття. Раз на рік, на Маковія (14 серпня), у монастирі відбувається святкова літургія, на яку з'їжджаються тисячі паломників з усієї України — нащадки мешканців затопленої Бакоти та мешканці сусідніх сіл.
Ті, хто підіймається до монастиря, вражаються, наскільки продумано його витесали в камені. Основу комплексу становлять три печери та окрема вівтарна ніша. Найкоротша з печер тягнеться приблизно на вісім із половиною метрів углиб, ще одна, дещо менша, а найдовша сягає десь десяти метрів і завершується просторою залою. На бічних поверхнях і досі помітні видовбані пази та щілини, куди колись припасовували дерев'яні перегородки й кріплення.
У стінах видовбані продовгуваті заглибини в людський зріст, а в кам'яній підлозі, гробниці; саме через таку кількість поховань частина науковців схиляється до думки, що печери правили не лише за келії, а й за печерний некрополь. Найбільшу нішу з характерним яйцеподібним склепінням прийнято вважати вівтарем підземної церкви. Лишилися й уламки колишнього оздоблення: на вцілілих фрагментах каменю ще можна розрізнити фрескові постаті святого воїна-мученика та двох жінок.
Бакоту здавна оточує особлива слава: багато гідів називають монастир місцем сили, а декого з відвідувачів не полишає відчуття глибокого спокою в прохолоді кам'яних печер. Цьому сприяють і три джерела, що б'ють трохи нижче від монастиря. Кожне з них, за переказами, зцілює певні недуги, зокрема хвороби очей, а вода в них напрочуд чиста й смачна. Біля джерел можна побачити різнокольорові стрічки та ікони, які залишають віряни на знак подяки.
Бакотський монастир — лише одна з принад цього куточка, тож його легко поєднати з іншими цікавими місцями Хмельниччини.
У сезон неподалік від монастиря місцеві продають чай, каву та інші прохолодні напої, а також випічку та десерти.
А загалом уся Бакота з її водними просторами, давньою історією та активним відпочинком, від сапсерфінгу до джип-турів, стала однією з найпопулярніших локацій Поділля.
Відпочинок на Бакоті давно переріс одну лише екскурсію до монастиря: сюди приїздять на кілька днів, щоб поєднати огляд печерної святині з купанням, прогулянками на човні та спогляданням заходів сонця над затокою. Спеціально для вас ми підготували оглядову статтю про відпочинок на Бакоті, що познайомить вас з основними цікавими локаціями затоки.
Тож якщо ви плануєте затриматися, варто заздалегідь подбати про ночівлю. Проживання на Бакоті пропонують переважно невеликі садиби, бази відпочинку й приватні помешкання в найближчих селах, як-от Гораївка чи Стара Ушиця, а ширший вибір готелів є в самому Кам'янці-Подільському, звідки до затоки близько години дороги. У теплий сезон популярні й кемпінги просто біля води, тож любителі наметів теж не залишаться без місця.
Зупинившись поблизу, ви зможете не поспішаючи присвятити окремий день монастирю й оглядовим майданчикам, а решту часу віддати активному відпочинку, від сапсерфінгу та катання на катері до пішого треку довколишніми пагорбами.
Монастир лежить у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області, поблизу затопленого села Бакота, на території національного парку «Подільські Товтри»; найближчий населений пункт, село Гораївка. Орієнтовні координати: 48.5859, 26.9986.
Для відвідування монастиря необхідно придбати вхідний квиток на касі поруч з парковкою, оскільки ця територія входить до національного парку “Подільські Товтри”. Вартість складає близько 100 грн для дорослого, станом на 2024 рік, проте актуальні ціни найкраще дізнаватися на офіційному ресурсі заповідника.
Власним авто від Кам'янця-Подільського (приблизно сорок кілометрів) їдуть дорогою на Стару Ушицю; між селами Грушка та Стара Ушиця стоїть вказівник «Бакотський скельний монастир», за яким треба звернути й далі рухатися до Бакоти. З боку Хмельницького дорога йде через Дунаївці. Стежка до самих печер починається від входу до національного парку, веде повз оглядовий майданчик «Біла гора» й позначена зеленим маркуванням.
Громадським транспортом із Кам'янця-Подільського курсують маршрутки в напрямку Старої Ушиці; варто попросити водія висадити на повороті до Бакоти, а далі, кілька кілометрів пішки за вказівниками. Врахуйте, що вхід на територію парку платний, а схили доволі круті, тож підйом і спуск потребують зручного взуття.
Бакотський монастир, це водночас історична пам'ятка й шанована святиня, тож поводитися тут варто шанобливо, особливо біля ікон і під час молитов паломників. Узуйте зручне взуття: стежка від оглядового майданчика до монастиря крута, місцями поділена на стрімкішу й пологішу частини, а після дощу слизька. Візьміть воду й головний убір, бо влітку схили добре прогріваються, а тінь трапляється не всюди. Якщо хочете застати наймальовничіше освітлення, плануйте візит на надвечір'я, коли сонце сідає над затокою. І, звісно, бережіть це місце: не лишайте сміття й не порушуйте особливої тиші печер.
Монастир розміщений у Білій горі над Бакотською затокою Дністра, у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області, на території національного парку «Подільські Товтри». Найближче село, Гораївка, а до Кам'янця-Подільського приблизно сорок кілометрів.
За найпоширенішою легендою, його заснував Антоній Печерський, засновник Києво-Печерської лаври, який нібито молився тут, повертаючись з Афону. Історичних підтверджень небагато, але дослідники вважають Бакотський монастир найдавнішим скельним храмом Поділля.
Постійно монастир не функціонує, проте печери відкриті для відвідувачів, а всередині є ікони й місце для молитви. Раз на рік, на свято Маковія (14 серпня), тут відбувається святкова літургія, на яку з'їжджаються тисячі прочан.
У 1963-1964 роках його зруйнували: дзвони, ікони та хрести скинули в Дністер, а бібліотеку спалили. Згодом, через будівництво Новодністровської ГЕС, частина печер обвалилася у води новоутвореної Бакотської затоки разом з давніми фресками.
Найзручніше їхати власним авто від Кам'янця-Подільського через Стару Ушицю, далі від входу в нацпарк, пішки стежкою повз оглядовий майданчик «Біла гора». Поруч варто побачити панораму Бакотської затоки, спуститися на Білогірський пляж і набрати води з трьох цілющих джерел.
Оскільки це територія НПП “Подільські Товтри”, вам доведеться оплатити вхідний квиток. Вартість для дорослих складає близько 100 грн станом на 2024 рік. Актуальну інформацію можна дізнатися на сайті нацпарку.
Бакотський скельний монастир — це нагода за одну подорож торкнутися і прадавньої історії, і живої віри, і приголомшливої краси Дністра. Якщо плануєте подорож Поділлям, неодмінно відведіть час на цю печерну святиню над водою, враження від неї залишаться надовго. Бажаємо вам доброї дороги й світлих вражень.
Бакота і скельний монастир, точніше те, що від нього залишилося, вражають неймовірно. Наша природа разом зі своєю історією робить країну фантастичною та дуже красивою. Обов'язково варто відвідати.
Святиня, захована у скелі, справляє дуже приємне враження, особливо коли тут небагато туристів. Самого монастиря вже немає - лишилися тільки руїни келій, окремі інсталяції, місця для молитви та пам'яті. Поруч є джерело з питною водою, тож краще взяти з собою ємність. Пішохідна дорога вразила своєю красою і водночас простотою. Єдине, що варто врахувати - потрібне зручне взуття, бо стежка місцями йде через камінці, землю та пил. Найкраще їхати у будній день.
Дуже цікаве місце. Бакотський скельний монастир вважається найвідомішою локацією Бакоти, куди їдуть і як до туристичного об’єкта, і як до важливої духовної пам’ятки. Це єдиний давній об’єкт, що вцілів після затоплення села. За припущеннями істориків, ще до християнських часів тут могло бути язичницьке капище, а у XII-XIII століттях у товщі 120-метрової Білої гори заснували печерний монастир. На жаль, він не раз руйнувався - і під час татарської навали, і через обвали скель. Нині комплекс складається з трьох печер і ніші, які можна подивитися самостійно, без екскурсії.
