На північно-східному схилі Львова, у зелених пагорбах над містом, ховається ціле село, якого насправді ніколи не існувало — і водночас існувало всюди. Це Шевченківський гай, музей народної архітектури і побуту імені блаженного Климентія Шептицького, найбільший скансен на заході України і один із наймальовничіших музеїв просто неба у Європі.
Тут немає вітрин зі склом і табличок «руками не чіпати» у звичному розумінні. Замість залів — стежки поміж деревами, замість експонатів під лампою — справжні хати, церкви, кузні й вітряки, привезені з різних куточків Галичини, Буковини й Закарпаття та зібрані наново на 36 гектарах лісопарку. Львів'яни між собою кличуть це місце просто «Гаєм» — і приходять сюди не так на екскурсію, як подихати іншим, повільнішим часом.
Ідея зібрати під львівським небом зразки традиційного дерев'яного будівництва визріла ще наприкінці 1920-х років. Її автором вважають етнографа Іларіона Свєнціцького, який мріяв про український відповідник знаменитого стокгольмського Скансену — першого у світі музею просто неба.
Перша ластівка з'явилася 1930 року: до Львова перевезли дерев'яну церкву XVIII століття з села Кривка на Бойківщині — струнку триверху споруду, яку врятували завдяки зусиллям митрополита Андрея Шептицького та його брата Климентія. Саме ця церква стала символічним зерном майбутнього музею.
Але повноцінний скансен постав значно пізніше. 1966 року при Музеї етнографії та художнього промислу створили відділ народного будівництва, а 1971-го його реорганізували в окремий Музей народної архітектури і побуту. Для відвідувачів він відчинив двері 1972 року. У грудні 2016-го музей отримав ім'я блаженного священномученика Климентія Шептицького — на згадку про людину, яка колись урятувала його першу церкву.
Простір музею поділений на етнографічні зони, і кожна з них — це маленьке село зі своїм характером. Мандруючи стежками, ви послідовно опиняєтесь то на Бойківщині, то на Лемківщині, то серед гуцульських ґражд, то на подвір'ях Буковини, рівнинного Закарпаття чи власне Львівщини.
Різниця відчувається у деталях: у нахилі дахів, у способі викладання зрубу, у формі воріт і навіть у тому, як стоїть хата відносно двору. Гуцульська садиба-фортеця, замкнена в чотирикутник, зовсім не схожа на відкрите бойківське обійстя. Ці нюанси — не випадковість, а відображення клімату, ландшафту й побуту різних куточків Карпат і Прикарпаття.
Загалом на території музею зібрано понад сто двадцять архітектурних пам'яток, об'єднаних у понад п'ять десятків садиб. У фондах і виставкових залах зберігається близько 22 тисяч предметів народного побуту та декоративно-ужиткового мистецтва — від вишиваних сорочок і кераміки до знарядь праці й хатнього начиння.
Найбільша гордість Шевченківського гаю — колекція сакральної дерев'яної архітектури, одна з найбагатших у Європі. Церкви, зведені без єдиного цвяха, вражають інженерною сміливістю давніх майстрів і тихою красою.
Серед них — та сама церква святого Миколая з Кривки, шедевр бойківського будівництва XVIII століття з характерними ступінчастими верхами. Поряд — храми, привезені з Тисівця, Клокучки, Котаня та інших сіл, а також римо-католицька каплиця. Кожна споруда розповідає власну історію переселення: розібрана колода за колодою, дбайливо позначена й наново складена вже на львівському пагорбі.
Біля церков стоять дерев'яні дзвіниці, а поміж хатами трапляється найстаріший експонат музею — селянська хата середини XVIII століття, старша за багато кам'яних будинків самого Львова.
Гай — це не музей «на пів години». Аби неквапом обійти всі зони, варто закласти щонайменше пів дня. Окрім хат і церков, тут можна побачити вітряк, кузню, водяний млин, стару сільську школу — цілу інфраструктуру давнього села.
Частину інтер'єрів облаштовано так, ніби господарі щойно вийшли: піч, лави, скриня з приданим, ткацький верстат. У кількох садибах працюють майстри, які показують традиційні ремесла, а на великі свята — Різдво, Великдень, Івана Купала — музей оживає ярмарками, вертепами, обрядовими дійствами та концертами народної музики.
Це улюблене місце і для сімейного відпочинку: широкі галявини, тінисті стежки й краєвиди на місто перетворюють прогулянку музеєм на справжній пікнік серед історії.
Музей розташований у північно-східній частині Львова, у районі Знесіння, поряд із парком «Високий Замок». Дістатися можна громадським транспортом від центру за лічені хвилини або пішки — прогулянка вгору сама по собі мальовнича.
Найкраще приходити у теплу пору року, коли зелень гаю в повній силі, а більшість інтер'єрів відкрита для огляду. Втім, і золота осінь, і засніжена зима надають деревʼяним церквам особливого настрою. Для повноцінного знайомства беріть зручне взуття — територія велика й горбиста — та закладайте час без поспіху.
Варто зважати, що частина об'єктів може бути доступна лише у певні дні чи години, тож актуальний графік роботи й програму подій ліпше уточнювати заздалегідь.
Шевченківський гай давно переріс роль просто музею. Для львів'ян це місце пам'яті, куди водять дітей, аби показати, як жили прадіди, і водночас улюблений зелений острів посеред великого міста.
Щороку сюди приходять близько ста п'ятдесяти тисяч гостей. Для міста, знаного передусім своїми кам'яними фасадами й кав'ярнями, Гай є важливою противагою — він нагадує, що коріння Галичини не лише в бруківці Ринку, а й у деревʼяних селах, у різьбленому дереві та у тихій вірі, яку століттями несли ці церкви.
Музей давно став і науковим осередком, і місцем, де оживають народні традиції: тут проводять етнографічні дослідження, реставрують памʼятки, влаштовують фольклорні свята й майстер-класи. Свого часу проєкт відзначили й на міжнародному рівні — на розвиток музею виділяли грантову підтримку, зокрема від структур ЮНЕСКО.
Це той Львів, який варто відкрити після того, як уже надивилися на центр, — тихіший, зеленіший і напрочуд щирий.
У Львові була лише проїздом, але спеціально завітала до цього музею — і зовсім не пошкодувала. Дуже гарне місце з відчуттям українського села, де приємно просто поблукати. Працівники привітні, навколо чисто, все добре продумано. Щоб оглянути всю експозицію, потрібно чимало часу, але й за годину тут отримуєш чудові враження. Дякую.
Дуже класне місце! Приїхали з Франківщини й чудово провели вихідні. Найбільше запам’яталася екскурсія від Мирослави зі школи - вона цікаво й доступно розповіла про ті часи, було пізнавально. Також наглядач із першої церкви поділився для нас не менш цікавими фактами про релігійні традиції гуцульщини. Щиро раджу відвідати!
Екскурсія з Мирославою по старій сільській школі виявилася дуже захопливою. Для мене там було чимало нового. Загалом це чудове місце для відпочинку тим, хто цікавиться історією та любить гуляти на свіжому повітрі.
