Міні-скульптура «Миколайчик»

З цієї маленької бронзової фігурки почалася ціла традиція, якою сьогодні пишається Ужгород. «Миколайчик» — помічник святого Миколая — став найпершою міні-скульптурою міста, тим зернятком, з якого виросла найбільша в Україні колекція бронзових мініатюр.

Фігурка зовсім невеличка — заввишки близько 16 сантиметрів, але важить аж 12 кілограмів суцільної бронзи. Сидить «Миколайчик» на поручнях біля Театральної площі, у самому серці міста, і вже понад десятиліття зустрічає перехожих своєю доброю усмішкою. Багато туристів, які приїжджають «полювати» на ужгородські мініатюри, починають маршрут саме з нього — із того, з кого все й почалося.

Легенда про листи ужгородських дітей

З появою «Миколайчика» пов'язана зворушлива історія. Розповідають, що в грудні напередодні свята святий Миколай узявся перелічувати листи, які надіслали йому діти з різних міст і сіл України. І виявилося, що найбільше побажань цього року надійшло саме від ужгородських дітлахів.

Щоб устигнути виконати всі ці мрії, святий Миколай залишив у місті свого маленького помічника — того самого «Миколайчика». Відтоді він тихенько сидить на поручнях і назбирує дитячі бажання цілий рік, аби до наступного свята передати їх головному Миколаю. Ця тепла казка перетворила бронзову фігурку на своєрідного охоронця дитячих мрій усього Ужгорода.

Потри носа й загадай бажання

Як і в багатьох містах світу, навколо «Миколайчика» швидко склалася народна прикмета. Місцеві вірять: якщо потерти фігурці носа (а дехто каже — ще й шапочку) й загадати бажання, воно неодмінно збудеться. Щоправда, з однією умовою — протягом року треба було поводитися чемно, адже помічник святого Миколая уважно стежить за тим, хто на що заслуговує.

За роки цю прикмету «випробували» тисячі людей, тож ніс «Миколайчика» до блиску відполірований долонями вдячних мандрівників і містян. Побачити цей золотавий полиск на темній бронзі — найкраще підтвердження того, наскільки любий ужгородцям їхній маленький покровитель.

З чого почалася бронзова колекція

«Миколайчика» встановили наприкінці 2010 року — і саме він відкрив рахунок ужгородським міні-скульптурам. Його автор, скульптор Михайло Колодко, мав просту, але сміливу ідею: винести мистецтво зі стін галерей просто на вулиці, зробити його доступним кожному перехожому. Замість того щоб чекати на глядача в музейній залі, скульптура сама виходить назустріч людям — на поручні, парапети й сходи міста.

Експеримент удався блискуче. Після «Миколайчика» в місті одна за одною почали з'являтися нові бронзові мініатюри — кожна зі своєю історією, легендою чи гумором. Сьогодні їх уже кілька десятків, і Ужгород по праву вважають володарем найбільшої в Україні колекції таких мініатюр. Саме вони перетворили місто на простір, яким мандрують, вдивляючись під ноги й на парапети, щоб не проґавити чергову крихітну знахідку.

А починалося все з одного маленького помічника святого Миколая на Театральній площі — першого з-поміж рівних. Тож коли мандрівник тре «Миколайчикові» носа й загадує бажання, він торкається не просто симпатичної фігурки, а того самого зернятка, з якого проросла ціла бронзова казка Ужгорода.