Пейзажна алея

Затишний прогулянковий сквер на краю Старого Києва відомий передусім своїми фантазійними скульптурами — котами, зеброю-сороконіжкою, чудернацькими лавками й фонтанами. Пейзажна алея тягнеться вздовж схилу з видом на Поділ і давно стала улюбленим місцем родин із дітьми та поціновувачів вуличного мистецтва.

Головна магія тут — химерні мозаїчні скульптури: усміхнені котики, велетенська кішка-стоніжка, фонтани у вигляді слонів і зебр, персонажі з «Аліси в Дивокраї». Вони зроблені з різнокольорової кераміки й битої плитки, тому виблискують на сонці, наче зібрані з тисяч крихітних вітражів. Дорослі на Пейзажній алеї мимоволі стають дітьми, а діти — щасливими. І все це — за кілька хвилин пішки від Андріївського узвозу, Десятинної церкви й найтуристичнішого серця старого міста.

У цьому матеріалі WanderPOI розкажемо, що таке Пейзажна алея, звідки взялися її казкові мешканці, для кого вона найкраще підходить, як сюди дістатися, що подивитися поруч і коли краще приходити, щоб застати алею в найкращому світлі.

Історія й краєвиди Пейзажної алеї

Пейзажна алея прокладена вздовж лінії давніх оборонних укріплень Верхнього міста — по гребеню Старокиївської гори, яку недарма називають колискою Київської Русі. Саме тут, за переказами й археологічними знахідками, стояли князівські палаци, а неподалік було закладено Десятинну церкву — перший кам'яний храм Русі. Тобто, ходите ви фактично поверхнею тисячолітньої історії, а під ногами — шар за шаром — минуле міста.

Саму алею як прогулянкову зону облаштували на початку 1980-х років. За даними джерел, її створення пов'язують з архітектором Аврамом Мілецьким і підготовкою до святкування 1500-річчя Києва (1982 рік); тоді пішохідно-ландшафтний маршрут проклали по історичній лінії валів. Площа зеленої зони — близько 1,48 гектара. Алея починається біля оглядового майданчика поблизу Національного музею історії України й тягнеться приблизно до будинків на Великій Житомирській вулиці.

Але головна причина, чому сюди варто піднятися, — це краєвиди. Через те, що алея лежить на високому гребені колишніх валів, з її оглядових точок відкриваються широкі панорами історичного Подолу й Дніпра. Дахи старого міста, зелень схилів, стрічка ріки вдалині — усе це особливо гарно у ясну погоду й на заході сонця, коли світло стає теплим і золотим. Для багатьох саме цей контраст робить локацію унікальною: з одного боку — тиша давніх укріплень і величні панорами, з іншого — веселі казкові скульптури, від яких неможливо не всміхнутися.

Варто згадати й окрему легенду місця — старезну липу, що росте на алеї. Її вік у різних джерелах називають по-різному: хтось каже про 350–400 років і пов'язує дерево з іменем митрополита Петра Могили, хтось наполягає, що липі понад тисячу років. Точні дані суперечливі, тож ставтеся до цих цифр як до частини міського фольклору. Кияни ж переповідають, що дереву можна загадати бажання — і воно збудеться.

Мозаїчні скульптури: котики, кішка-стоніжка і фонтан-багатоніжка

Те, за чим на Пейзажну алею їдуть з усього міста й з інших країн, з'явилося тут порівняно недавно. Наприкінці 2000-х над алеєю нависла загроза: 2007 року виникли плани звести на цьому місці 7–9-поверхову будівлю. Кияни піднялися на захист простору — рух на кшталт «Збережемо старий Київ» домігся зупинки будівництва. А щоб закріпити за територією статус громадського простору, 2009 року тут облаштували дитячий сквер з незвичайними лавками, фонтанами й мозаїчними фігурами.

Автором цього казкового світу став київський скульптор Костянтин Скретуцький (у частині джерел прізвище подають як Скритуцький). Для нього комплекс на Пейзажній алеї став однією з перших великих і складних робіт — і одразу зробив автора відомим. Скульптури виконані в мозаїчно-керамічній техніці: основу викладають різнокольоровою битою плиткою й керамікою, тому кожна фігура переливається на сонці сотнями відтінків. За оцінками, на алеї налічують близько 75 мозаїчно-скульптурних об'єктів; більшість із них створено у 2008–2009 роках.

Серед найвідоміших мешканців алеї:

• Кішка-стоніжка — велетенська синя кішка завдовжки близько 30 метрів, тіло якої «повзе» вздовж підпірної стіни. Її голову викладено мозаїкою, а довге тіло водночас слугує лавкою й нескінченною фотозоною. Це, мабуть, найвпізнаваніший символ алеї.
• Фонтани-тварини — слони й голови зебр, з яких у теплий сезон тече вода. Саме їх часто мають на увазі, коли говорять про «фонтан-багатоніжку» й химерну звіринну геометрію алеї.
• Лавки-звірі — сидіння у вигляді кота, зайця та ворони, укриті яскравою мозаїкою, ніби клаптиковою ковдрою.
• Персонажі казок — куточок за мотивами «Аліси в Дивокраї», а також фігури, які відсилають до «Маленького принца». Ці образи роблять алею схожою радше на ілюстрацію до дитячої книжки, ніж на звичайний сквер.

Окремо згадують арт-об'єкт 2013 року: інсталяцію за підтримки Національного банку України, серед елементів якої був і фонтан у формі гривні. Так, до казкового бестіарію алеї додався ще й символ, пов'язаний з економічною темою.

Для кого ця локація: родини з дітьми та не тільки

Пейзажна алея — це насамперед сімейна локація. Її від самого початку задумували як дитячий сквер, тож усе тут працює на дітей: по мозаїчних котиках можна лазити, на кішці-стоніжці — сидіти й фотографуватися, а куточок «Аліси в Дивокраї» перетворюється на майданчик для ігор. Яскраві кольори, обтічні форми й доступність фігур роблять простір інтуїтивно зрозумілим навіть для найменших. Батьки при цьому мають поруч лавки, тінь дерев і краєвиди — тобто дорослим тут теж не нудно.

Але зводити алею лише до дитячого майданчика було б несправедливо. Вдень вона наповнена дитячим сміхом, туристами з фотоапаратами й нерідко вуличними музикантами; увечері ж, коли вмикається підсвітка, простір стає радше романтичним. Пари приходять сюди на неспішні прогулянки й зустрічати захід сонця над Подолом. Фотографи цінують алею за фактурні мозаїки й панорами, а любителі історії — за близькість до колиски Русі.

Тож аудиторія локації дуже широка: родини з дітьми, пари, туристи, поціновувачі стріт-арту й просто кияни, які хочуть відпочити від міської метушні, не виїжджаючи з центру. Головне — розуміти, що алея популярна і в теплі вихідні тут буває багатолюдно.

Як дістатися до Пейзажної алеї

Пейзажна алея лежить у Верхньому місті, тому дістатися до неї можна двома логіками — «згори», з боку історичного центру, або «знизу», з боку Подолу, піднявшись на гору.

Найпростіший варіант — метро. Найближча до алеї станція, за даними джерел, — «Золоті ворота». Від неї кілька хвилин пішки повз історичні квартали Верхнього міста, у бік Володимирської та Великої Житомирської вулиць, виводять просто до початку алеї біля Національного музею історії України. Наземним транспортом можна доїхати до зупинок поблизу Володимирської чи Великої Житомирської — орієнтиром часто називають зупинку в районі вулиці Олеся Гончара.

Якщо ж ви гуляєте Подолом, логічно піднятися на гору звідти. Від станцій метро «Контрактова площа» чи «Поштова площа» можна дійти до підніжжя пагорба й піднятися нагору сходами та вуличками — це трохи більше зусиль, зате дорога сама по собі мальовнича й проходить повз відомі локації старого міста. Зверніть увагу: підйом справді відчутний, тож для маленьких дітей чи візочка простіший маршрут — усе ж «згори», від «Золотих воріт».

Оскільки алея з'єднує кілька туристичних вузлів, її зручно вбудувати в один великий піший маршрут центром — про сусідні об'єкти розповідаємо далі.

Що подивитися поруч

Одна з причин любити Пейзажну алею — вона стоїть у самому серці історичного Києва, тож за один вихід можна побачити відразу кілька легендарних локацій.

• Десятинна церква — точніше, місце, де стояв перший кам'яний храм Київської Русі. Її фундаменти позначені поруч зі Старокиївською горою, і саме звідси розпочинається знайомство з давньою історією міста.
• Андріївська церква — один із найкрасивіших барокових храмів Києва, творіння за проєктом Бартоломео Растреллі, що велично здіймається над Андріївським узвозом. Її блакитно-золотий силует видно здалеку, й він давно став листівковим символом столиці.
• Андріївський узвіз — знаменита вигниста вуличка, яку часто називають «київським Монмартром»: галереї, майстерні, сувенірні ятки, музеї й нескінченні сходи. Прогулянка від Пейзажної алеї до узвозу — логічне продовження маршруту.
• Замок Річарда — неоготична будівля на Андріївському узвозі з власними легендами й «привидами», що додає околиці таємничості.

Додайте сюди Національний музей історії України біля самого початку алеї — і ви отримаєте насичений піший маршрут, у якому давня історія, сакральна архітектура, богемний узвіз і казкові мозаїки складаються в одну прогулянку. Саме через це Пейзажну алею рідко відвідують «окремо» — зазвичай вона стає яскравою зупинкою у великій подорожі центром.

4.5

Локація

Андріївський узвіз

Андріївський узвіз, Київ

Зберегти Збережено

4.6

Локація

Десятинна церква

вулиця Володимирська, Київ

Зберегти Збережено

Пори року: коли приходити

Пейзажна алея гарна цілий рік, але кожен сезон розкриває її по-своєму.

• Весна — мабуть, найефектніший час. Схили зеленіють, дерева вкриваються свіжим листям і цвітом, а мозаїки на тлі молодої зелені виглядають особливо соковито. Багато хто радить приходити саме навесні, щоб застати алею в найживішому вигляді.
• Літо — сезон фонтанів. У теплу погоду працюють водні елементи, у тіні дерев приємно ховатися від спеки, а довгі вечори ідеальні для прогулянок на заході сонця. Водночас це й найлюдніший період, особливо у вихідні.
• Осінь додає алеям теплих золотих барв: панорами Подолу й Дніпра у жовтому листі стають ще фотогенічнішими. Це чудовий час для спокійних, трохи меланхолійних прогулянок.
• Зима перетворює простір на тихіший і камерніший. Скульптури під снігом виглядають казково, людей менше, зате варто врахувати, що фонтани не працюють, а кам'яні ділянки можуть бути слизькими.

Щодо часу доби: зранку тут найтихіше — гарний варіант для родин з малюками й для фото без натовпу. Увечері вмикається підсвітка, і алея стає романтичною — ідеально для пар і для кадрів у теплому світлі ліхтарів.

Поради для візиту

Кілька практичних порад, які зроблять прогулянку Пейзажною алеєю комфортнішою.

• Взуйтеся зручно. На маршруті трапляються нерівні кам'яні ділянки й перепади висот, а якщо підніматиметеся із боку Подолу — чекайте на відчутний підйом сходами.
• Беріть камеру або зарядіть телефон. Мозаїчні котики, кішка-стоніжка й панорами Дніпра — це десятки кадрів, тож пам'ять пристрою й заряд варто мати із запасом.
• Плануйте час доби під свою мету. Хочете тиші й вільних скульптур для фото — приходьте зранку. Хочете романтики й підсвітки — лишайтеся до заходу сонця.
• Закладайте більше часу. Алея природно веде до Андріївського узвозу, Андріївської церкви й Замку Річарда, тож коротка прогулянка легко перетворюється на кількагодинну подорож центром. Не поспішайте.
• Будьте уважні в пік сезону. У теплі вихідні тут багато людей і дітей; пильнуйте за малюками біля скульптур і сходів.
• Ставтеся до місця дбайливо. Мозаїки — це ручна робота з крихкої кераміки. Вони живуть завдяки любові киян і волонтерів. По деяких фігурах прийнято лазити, але робити це варто акуратно, щоб казкові котики й багатоніжки тішили ще багато поколінь гостей Києва.